Щоб не нагромаджувати слова на слова і не ходити по колу, думаю, пора підвести певний підсумок моїй дискусії з отцем Володимиром.
1) Розбіжності між Українською Православною Церквою Київського Патріархату та Російською Православною Церквою не носять догматично-Богословського характеру і лежать виключно у політично-адміністративній площині. У.П.Ц. К.П. не мислить себе за межами православ’я, але наші опоненти відмовляють нам у православності.
2) Р.П.Ц. звинувачує У.П.Ц. К.П. в порушенні церковних канонів, одначе собі дозволяє такі порушення. Одним із прикладів може послужити практика перехрещування вже охрещених у Київському Патріархаті, що грубо суперечить Символу віри в якому стверджується «Єдине хрещення на відпущення гріхів». Тим самим Р.П.Ц. ставить Київський Патріархат нижче від католиків, баптистів чи п’ятидесятників (хрещення яких все таки визнається), і, як видно, бачить нас в одному ряду з нехристиянами.
3) На сьогоднішній день на Землі є три східнослов’янських народи зі своєю мовою, культурою і ментальністю. Це українці, білоруси і росіяни. Словом «Русичі» або «Русь» називались чисельні племена, які пізніше і витворили три вищезгадані народи. Слово «Русь» ні в якому разі не могло означати єдиної нації Київської Русі, адже такої нації просто не існувало. Так українці і білоруси протягом віків разом жили і в польсько-литовській державі а потім і в Російській імперії, і тим не менше це різні народи.
Отже причина виникнення східнослов’янських націй захована значно глибше і не викликана порівняно недавніми історичними чинниками.
4) Церковна автокефалія (незалежність) практично нікому не надавалася легко. І У.П.Ц. К.П. не стала винятком.
Розраховувати на визнання православним світом ми можемо тільки вразі подолання розділеності в українському народі взагалі, і в українському православ’ї зокрема. Може хто скаже, що це неможливо? Але ж Ісус Христос учив, що Богові все можливо. І наше завдання полягає в тому, щоб докладати всіх зусиль у цьому напрямку.
Адже, ми – українці не тільки маємо право на самобутній розвиток, ми просто зобов’язані його здійснювати уже самим фактом свого існування.
Postskriptum
Можливо, ця дискусія ще матиме продовження.
Хотілось би звернути увагу її учасників на те, що нашими думками можуть зацікавитись і люди нецерковні. Тож варто потурбуватися про те, щоб у них остаточно не підірвати авторитет православної церкви взагалі (уже незалежно від патріархату).
Отож більше аргументів і фактів і менше емоцій та образливих закидів.