ЧОМУ Я ОБИРАЮ КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ А НЕ МОСКОВСЬКИЙ

[Бабенко Юрій]

Знову зявився Киевлянинъ. Знову форум закипів. Без провокаторів нудно житии на світі.
Настирність з якою о. Володимир світиться там де його не надто сприймають гідна кращого застосування.

о. Володимир пише: «Церковь Христова во всей ее полноте не имеет национальных различий,-" во Христе нет ни элина ни іудея» Про це вже говорилось на форумі раніше. Сенсу немає повторюватись.

о. Володимир пише: «К тому же "непонимание" церковнословянского языка,это больше свидетельство не достаточного участия в церковной жизни,чем трудность восприятия самого языка.» Чи не тому семінаристи вивчають його не один рік?

о. Володимир пише: «Потому единственно приемлемой в Православии является лиш Православная Монархия,как форма правления определенная Богом для людей еще в Ветхом завете.» А ось що говорить Старий Заповіт 1Царств 8. «5 и сказали ему: вот, ты состарился, а сыновья твои не ходят путями твоими; итак поставь над нами царя, чтобы он судил нас, как у прочих народов.
6 И не понравилось слово сие Самуилу, когда они сказали: дай нам царя, чтобы он судил нас. И молился Самуил Господу.
7 И сказал Господь Самуилу: послушай голоса народа во всем, что они говорят тебе; ибо не тебя они отвергли, но отвергли Меня, чтоб Я не царствовал над ними;
8 как они поступали с того дня, в который Я вывел их из Египта, и до сего дня, оставляли Меня и служили иным богам, так поступают они с тобою;»
Новий Заповіт: Матвія 4 «8 Опять берет Его диавол на весьма высокую гору и показывает Ему все царства мира и славу их,
9 и говорит Ему: всё это дам Тебе, если, пав, поклонишься мне.
10 Тогда Иисус говорит ему: отойди от Меня, сатана, ибо написано: Господу Богу твоему поклоняйся и Ему одному служи.

о. Володимир пише: «К тому же сам Господь в своем имени обединяет и достоинство священническое и царское,то есть "двухглавый орел".» Цікава трактовка. Луки 17.37 «На это сказали Ему: где, Господи? Он же сказал им: где труп, там соберутся и орлы.» В цьому місці йдеться про загибель Єрусалима, яка й відбулася в 70-ті роки першого сторіччя. Орел – символ Римсмької імперії з язичницьких часів. Тобто як не крути, знак поганський. І такі як о. Володимир просто зачаровані імперською величчю. І самі їй служать, і ще й Христа хотять поставити їй на службу. 6-та глава Євангелія від Іоана «66 С этого времени многие из учеников Его отошли от Него и уже не ходили с Ним. 67 Тогда Иисус сказал двенадцати: не хотите ли и вы отойти?» 9-та глава від Луки «54 Видя то, ученики Его, Иаков и Иоанн, сказали: Господи! хочешь ли, мы скажем, чтобы огонь сошел с неба и истребил их, как и Илия сделал? 55 Но Он, обратившись к ним, запретил им и сказал: не знаете, какого вы духа;
56 ибо Сын Человеческий пришел не губить души человеческие, а спасать. И пошли в другое селение.» Виявляється істинний Цар нікого не утримував а ні обманом, а ні насильством, а ваші царі і царята, яким ви служите?

о. Володимир пише: «Русская Церковь это институция над национальная и потому в ней и не может быть каких либо национальных признаков.» Це взагалі річ неможлива. Виявляється ієрархи є росіянами, а національних ознак церква не має. А як же русское православне, про яке часом говорять як про найправославніше православіє у світі. Так РПЦ намагається бути наднаціональною, але щоб позбутися національних ознак? Та це й неможливо. Скоріше свої національні ознаки вона зробить наднаціональними.. Головна проблема в тому, що РПЦ на сьогодні працює на імперію, і це факт.

о. Володимир пише: «все эти качества обедняются одним Киевской купелью,которая стала началом Русской Церкви(понятия "украина" как известно тогда и в помине еще не было) ...» Небуло тоді й Москви, і великоросов як народу ще не було, а їх, виявляється вже христили. Цікаво. Та, Володимиро-Суздальські фактично угро-фінські землі були охрещені значно пізніше. А Новгород до цих земель не відноситься, його, як відомо, завоював і знищив Іван Грозний.

о. Володимир пише: «тут упоминалась Финляндия,так вот там действует два государственных языка шведский и финляндский.Сейчас еще решается и вопрос о русском языке.Но Финляндия как видно даже и не собирается исчезать.» Священник, а лукавить до неможливого. Якби становище української мови в Україні було таким же як фінської у Фінляндії, то й говорити не було б про що.

О.Володимире, Ви когось надієтесь переконати? Не трудіться. Ви опонентів не поважаєте, і вони теж Вас не поважають. З «навиками» і «поцріотами» ви компромісу шукати не будете, вони для вас не люди і це зрозуміло. Де ж вихід? Стінка на стінку? Якщо ви програєте, то у вас буде варіант: «Чемодан, вокзал, Россия.». Майте на увазі у «навиків» і «поцріотів» подібного варіанту немає, їм втрачати нічого.

[NEMO]

[bestia]

[Бабенко Юрій]

bestia пише: "Історично, Хрещення Візантії - це перш за все політичне рішення." За великим рахунком так воно і було. З одного боку наслідки для церкви ця подія мала не лише позитивні, а й такі, що фактично підпорядкували її світській владі. Василевси нерідко втручалися у вирішення богословських питань, що не є їх комептенцією, застосовували насильство насаджуючи як єресі, так і православ'я. З іншого боку інакше, мабуть, і бути не могло. Зіграли свою роль історичні закономірності. Близьким до ідеалу було співіснування церкви і держави за часів Київської Русі, коли князі здійснювали світську владу, а Церква мала моральний авторитет, і могла вказати князю коли він порушував Заповіді Божі.
В Російській імперії Церква вціпому (були, звичайно, й вийнятки) для світської влади стала відігравати роль свого роду "полит. отдела", як наслідок, відбувся підрив авторитету, що стало однією з причин розквіту сектантства і, успіху революції 1917 року.
Церква не живе в космосі і, звичайно, не може не реагувати на події, що відбуваються довкола, але вона не повинна брати на себе функції їй не властиві. Можливо, через цезаро-папизм історично треба було пройти, але він показав свої негативи, і, від нього слід відмовитись, як від явища, яке не сприяє спасінню людських душ. Церква повинна служити Богу і своїм вірним і влада тут нідочого.

[киевлянин3]

[киевлянин3]

[киевлянин3]

Під час ювілейних урочистостей редакція інформаційного порталу «Православіє в Україні» за сприяння Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ поспілкувалася з іноземними ієрархами, щоправда, на теми не зовсім святкові. Нас цікавив насамперед обмін досвідом та погляди на проблеми всередині УПЦ, якими їх бачать та сприймають за межами України.
Ми поставили гостям по три запитання:
1. Основною больовою точкою Української Православної Церкви на сучасному етапі є проблема розколу. Які складні ситуації актуальні для інших Помісних Православних Церков, і що робиться для їх вирішення?
2. Українські розкольники у намаганнях виправдати своє відпадіння від Церкви шукають приклади та аналогії в церковній історії. Наскільки реальною є ситуація, коли одна з відпалих гілок Українського Православ’я може бути визнана Помісними Православними Церквами? У цьому ж контексті — чи може бути засуджена, як того вимагають розкольники, практика перехрещування під час повернення з розколу, яка існує в УПЦ?

Константинопольская Православная Церковь
Митрополит Гальский Эммануил


О РАСКОЛЕ В УПЦ, КОТОРЫЙ КАСАЕТСЯ ВСЕЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ
Раскол, который существует в Православной Церкви в Украине, касается не только Украины – он касается всей Православной Церкви. Потому что если один член страдает, то страдает и все тело. И мы считаем, что Украина является членом тела Православной Церкви, поэтому наше отношение, как Вселенского Патриархата, к Украинской Православной Церкви – это отношение именно отеческое.
В 2008 году, когда приезжал Вселенский Патриарх Варфоломей и служил вместе с уже почившим Патриархом Алексием ІІ, он имел только это желание и такие отеческие намерения, чтобы способствовать возобновлению единства Церкви в Украине.
И мы верим, что к этому есть только одна дорога, единственный путь – это возращение раскольников в Православную Церковь, которую возглавляет Митрополит Владимир.
Считаем, что сам образ, личность и деятельность Митрополита Владимира, как Предстоятеля УПЦ, на протяжении последних 20 лет были и остаются главными факторами стабильности церковной жизни в Украине.
Конечно, диалог должен продолжаться, чтобы не оставлять возможности возникновению большего числа других раскольнических общин или групп.
И конечно, мы не можем позволить, чтобы православные отходили от православной веры и шли к униатам или другим группировкам. Киев является матерью всего восточнославянского и даже русского христианства, имеет постоянную, непрерывную связь с Константинопольской Церковью — и мы говорим об этом не только сегодня, об этом свидетельствует и история, и храмы, построенные в то время. Поэтому каждый раз, когда мы приезжаем в Киев, мы считаем, что приезжаем в наш город. Чем быстрее будет преодолен раскол, тем лучше будет это для блага всей Православной Церкви.
О ВОЗМОЖНОСТИ ПРИЗНАНИЯ РАСКОЛЬНИКОВ
Константинопольский Патриархат не имеет связей с раскольниками (это к тому, что в среде УПЦ КП ведутся разговоры о постоянных консультациях с Вселенской Патриархией относительно признания — ред.). Он их не признаёт и не признáет. И Константинопольская Церковь не имеет другой линии, кроме той, которая присуща всем православным.
Не может быть даже и речи об одностороннем признании раскольников (это к тому, что якобы Константинополь может признать их отдельно – прим. редакции). Вселенский Патриархат всегда смотрел не на свои интересы, чтобы их как-то защитить или отстоять, а чтобы защищать интересы всей полноты Православной Церкви.
И разговоры о том, что наша Церковь якобы может их признать – указывает на то, что как Шекспир написал «Сон в летнюю ночь», так и Филарет пытается написать свой «Сон в летнюю ночь».
Елладська Православна Церква
Митрополит Месогійський і Лавреотікійський Миколай


ПРО РОЗКОЛ
Кожна Церква має свої особливості та свої історичні характеристики, тому добре, щоб, скажімо, одна Церква вивчала історію іншої. Але головне, щоб у цьому питанні ми покладались на десницю Божу, а не на свої, людські сили.
Виходячи з того, що мені відомо про вашу історію, я не можу накладати на вас якісь свої лекала, проте можу сказати, що все, що базується на терпінні і любові, то є святим.
Звичайно, що не може й бути мови, що «Київський патріархат» визнають, бо Помісні Православні Церкви визнають лише канонічну Православну Церкву. Вилікування розколу — це внутрішнє питання Української Православної Церкви, і вирішувати його вона має так, як сама вважає за потрібне, щоб не було тиску з боку інших Помісних Православних Церков.
У нас також є проблеми з розколом старостильників. Це почалося в 1924 році, і скоро вже виповниться майже 100 років, як цей розкол триває. У моїй митрополії є 18 монастирів і 12 парафій, які належать до семи різних старостильницьких юрисдикцій, які навіть не спілкуються між собою. Я вимушений дуже обережно до них ставитися, дуже делікатно. Два з цих монастирів і чотири парафії сьогодні вже готові перейти до нас — і це через 100 років!
Але питання з цими парафіями не стоїть так гостро, бо вони знаходяться у стані занепаду. Проблема ж ваша полягає в тому, що парафії розкольницької Церкви поки що сильніші, ніж наші старостильницькі парафії.
Скажу так – те, що не дасть логіка і не є в можливостях людини, то все доповнить і дасть Господь. Тому нашою метою є довести нашу святість, істинність нашої Церкви через наше життя.

ПРО ВИЗНАННЯ ТАЇНСТВ
Я не можу чогось порадити, тому що ви самі маєте вирішувати, як вам чинити, з огляду на вашу ситуацію. Але я можу розповісти, як ми вирішуємо подібну проблему в нас, у Греції.
У Греції Священний Синод нашої Церкви прийняв рішення не визнавати хрещення старостильників, а приймати їх тільки через перехрещення. Але я мав велику проблему в моїй Митрополії через те, що до нас приїхало чимало людей із Росії, України, які живуть за старим календарем. А це тисячі людей. Тож я попросив дозволу Священного Синоду приймати їх через миропомазання, і ми їх прийняли. Дійсно, їх дуже багато перейшло до нас.

ПРО ЗАХОДИ, ЯКІ ВЖИВАЮТЬСЯ ЗАДЛЯ ПОДОЛАННЯ РОЗКОЛУ В ЕЛЛАДСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ
Перш за все, я відвідую їх, спілкуюся з ними, щоб зрозуміти їхні прагнення та намагання.
Наприклад, вони дуже антиекуменістично налаштовані, дуже консервативні. Тому я намагаюся зрозуміти їхню логіку, через що вони мене люблятьJ. Люблять ще й тому, що я — єдиний єпископ, який раніше жив на Святій горі Афон. Я їм розповідаю про Святу гору, свідчу про свою до них любов, тримаюся в русі традиційних цінностей. Але не відступаю, коли справа торкається принципових питань.
Ось, на цьому тижні, коли повернуся додому, поїду в один монастир – там уже мене, як єпископа, поминають за богослужінням, хоча вони є старостильниками…
Тобто, я вважаю, що потрібно більше працювати з простим народом, аніж з вождями розколу.

Болгарская Православная Церковь
Митрополит Ловчанский Гавриил

О РАСКОЛЕ В БОЛГАРИИ И ЕГО ПРЕКРАЩЕНИИ
Видите, у нас тоже был раскол. Несколько лет тому назад он закончился. Правительство содействовало в свое время возникновению раскола в 1992 году. Потом опять наше правительство приняло такой закон о вероисповеданиях, которым фактически раскол был упразднен. Правительству очень помогло разобраться в ситуации то, что они видели, что никакая Православная Церковь не признает раскольников, а все признают только каноничную Церковь. В правительстве же люди светские и не всегда могут разбираться в этих моментах. Но они видели, что Православная Церковь едина и не признает раскольников.
Так что у нас уже, можно сказать, этого раскола уже нет. Пробовали они подавать в суд в Страсбург, но там у них тоже ничего не получилось. Слава Богу, раскол кончился.
Я желаю и Украинской Православной Церкви прекращения раскола, потому что это очень трудно для Церкви. Когда раскол, трудно и настоящую жизнь наладить, и дисциплину сохранять. Если, например, сделаешь священнику замечание, он тебя, бывает, в ответ пугает, что пойдет вместе с приходом к раскольникам…
Одним словом, это было очень трудное время. И это очень вредно для веры: люди соблазняются.

О ДЕЙСТВИЯХ СВЯЩЕННОНАЧАЛИЯ ПО УВРАЧЕВАНИЮ РАСКОЛА
Мы все боролись, как могли. Я тогда был протосингелом у Святейшего Патриарха, потом был викарным епископом в самые страшные годы раскола. Боролись, как могли, всеми силами. Время было трудное. Господь немножко нам дал потерпеть, а потом избавил.
Видите, в истории Церкви какие бы ни были расколы – ничего не осталось. Остается только одна Православная Церковь. Где больше времени, где меньше – но в конечном итоге расколы уходят, остается только каноническая Церковь. Так и у вас будет.

О ВОЗМОЖНОСТИ ПРИЗНАНИЯ РАСКОЛЬНИКОВ
У нас как получилось? Был Всеправославный Собор в Софии в 1998 году. Он вызвал раскольников именно как раскольников, а не как каноническую Церковь. Потребовал от них покаяния. Они все написали покаяние: что каются, понимают, что согрешили. И тогда им вернули каноничные титулы. Но не те, которые они на себя самовольно взяли, а уже Синод и Патриарх им могли давать по своему усмотрению. Некоторые остались, некоторые потом все равно ушли в раскол, потому что они себе понапридумывали титулов – то митрополитов, то патриархов, и потом это все ушло – их признали только епископами.
Если ваша Украинская Православная Церковь примет их из раскола, то и Поместные Церкви будут признавать. А раскольников самих по себе никогда не признают, нет.
Александрийская Православная Церковь
Митрополит Аксумский Петр


О РАДОСТИ ОТ ВСТРЕЧИ С УКРАИНСКИМ ПРАВОСЛАВИЕМ
Я хочу выразить свою радость, свое удивление, изумление торжествами, которые наполняют сердце и свидетельствуют о том, что Христос посреди нас — в Украине, России и во всей Православной Церкви. Находясь здесь с вами, мы чувствуем, что, действительно, в сердцах людей господствует Сам Христос.
По поводу признания раскольников, то, конечно, этого не может быть. Потому что даже вчера на концерте, где принимали участие, как маленькие, так и большие актеры, как монахи и монашки, — этот концерт показал, какая на самом деле жизнь в вашей Церкви. Это было показанием стабильности, которая существует сегодня в Украинской Церкви. Ничего не сможет разрушить и расколоть спокойствие, которое имеет Церковь сегодня. Даже маленькие дети, так, как они играли, танцевали, они передали столько энтузиазма, вдохновения народу, — для нас это остается незабываемым.
Польська Православна Церква
Архієпископ Люблінський и Холмський Авель


ПРО РОЗКОЛ В УКРАЇНІ І МОЖЛИВІСТЬ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Слава Богу, що в нашій Церкві немає розколу. Якщо б у нас якесь розділення з’явилось, то було б для нас зовсім великою трагедією.
Розкол – то гріх, а кожний гріх лікується нічим іншим, як через покаяння. Церква має свою структуру, свою дисципліну, своє канонічне право, Церквою не можна маніпулювати. У Церкві є визначена проста канонічна дорога.
У міжвоєнний період наші предки, православні Польщі, теж мали свої проблеми, але, слава Богу, не дійшло до розколу. Були важкі часи. Ми в 1924 році дістали автокефалію від Константинопольської Церкви, всі Помісні Церкви схвалили цю автокефалію. Але в цей міжвоєнний період у нас не було євхаристичного спілкування з Матір’ю-Церквою, з Московською Патріархією. Але час у таких питаннях є найкращим лікарем.
Я бажаю для Української Православної Церкви і українського народу, щоб з часом через це лікування, через якийсь період часу, Господь послав радість торжества єдності для святого Православ’я. І ми віримо, коли призиваємо благодать Святого Духа, коли молимося, співаємо молитву Царю Небесний: «Прийди і вселися в нас», що Господь пошле на Церкву в Україні і благодать Святого Духа, і мир, і спокій, і злагоду. І в добрі часи ми, як представники всіх Помісних Церков об’єднаємось у молитві.

ПРО ВИЗНАННЯ ТАЇНСТВ І ПЕРЕХРЕЩУВАННЯ
Ми в Польщі живемо в нелегких умовах, тому що православних у нас дуже мало. На такому ґрунті нам вдалося з Римо-Католицькою Церквою підписати декларацію про взаємовизнання Таїнства Хрещення, бо в Польщі є змішані шлюби, і це питання все одно постає. Але з Римо-Католицькою Церквою немає в цьому відношенні такої проблеми, тому що апостольське преємство (спадковість) збережене в обох Церквах.
Очільник «Київського патріархату» Філарет має анафему і очолювана ним структура ніякого місця не має поміж канонічних Церков. Розкольники можуть засуджувати, мовляв, католиків приймають, а своїх не приймають. Але тут треба глибше сягнути, бо ця проблема бере початок від очільника.
Православная Церковь Чешских земель и Словакии
Архимандрит Серафим (Шемятовский)
НАСКОЛЬКО РЕАЛЬНО, ЧТО ПОМЕСТНЫЕ ЦЕРКВИ ОСУДЯТ ПРАКТИКУ ПЕРЕКРЕЩИВАНИЯ?
Думаю, что это совершенно нереально. У нас даже тех, кто переходит из Греко-Католической Церкви, заново перекрещивают. И если приходит священник, его заново крестят, а потом – рукополагают.

[Бабенко Юрій]

Думав відповідати отцу Киевлянину. Відповіді не буде принципово.

[киевлянин3]

[киевлянин3]