Діяльність теперішнього московського патріарха Кіріла

[NEMO]

Діяльність теперішнього московського патріарха Кіріла (Гундяєва) в зв’язку з екуменічним рухом

Як і обіцяли, продовжимо наш виклад проблемних питань пов’язаних з непростими стосунками в Українському Православ’ї. Для початку глосарій:

ВРЦ– Всесвітня рада церков – керівний орган екуменічного руху. Створена 1948 року. Прагне створення єдиної церковної організації шляхом подолання догматичних і канонічних відмінностей між різними напрямами християнства та узгодження їхньої практичної діяльності. Учасники ВРЦ – протестанти, православні і нехалкідонські (монофізитські) церкви. Ватикан не є членом ВРЦ, але підтримує з нею зв’язки і співробітничає з деякими її установами.
Екуменічний рух - рух за об’єднання християнських церков. Започаткований протестантизмом на Единбурзькій всесвітній місіонерській конференції 1910 року. В 1948 році в Амстердамі було створено ВРЦ.
Екуменічна молитва – спільна молитва протестантів, католиків, православних про дарування єдності.
Протестантизм – один з напрямів у християнстві. Походження його пов’язане з Реформацією - XVIст.

Протестантизм складається з великої кількості релігійних організацій віровчення і культ яких багато в чому відмінні від католицьких чи православних, але мають багато спільного поміж собою.
Як ми попереднього разу писали – пропозиція КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ прозора і відкрита – ми готові до діалогу і молитви з братами нашими що знаходяться в Російській Православній Церкві в Україні (далі РПЦ). Але вони виявляється не готові до цього! Декотрі з них, як би висловитися пом’якше, трішечки заплутались в своїх висловах і втратили канонічну основу під ногами. Це і пояснює чому нова порція свіжої інформації викликає якусь нездорову реакцію. Ми розкриваємо недавню історію не кого не будь, а самої РПЦ посилаючись на іі ж таки джерела - то «чаво на зеркала пенять коль…» - що далі кажуть самі знаєте... Скажемо толерантніше: «Не треба соромитись своєї історії».

З подивом дізнаємось що «найкращі» традиції ніби то минулих часів виявляється іще живуть, і живуть там де їм не повинно бути і місця. Не маючи змоги дати відповідь на серйозні питання історично-канонічного характеру опоненти КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ в безсилій люті адекватним замінником своєї відповіді вважають струмінь асенізатора поливаючи ним «всіх і вся». Видно «чим багаті тим і раді»! Спасибі й на цьому! Та розумні, мислячі люди питають: «Де ж тут Христос, заповіді…?»
Та все ж вкотре спробуємо допомогти нашим браттям згадати їхню ж таки недавню історію, щоб в головах їхніх хоч би трішечки прояснилося і щоб вони вийшовши з богословського тупика нарешті стали на канонічний шлях не словами а ділами.

Розглядати ми будемо діяльність окремих представників РПЦ котрі свого часу понад два десятиліття свого життя присвятили активній екуменічній діяльності (зустрічам і молитвам з католиками та протестантами) в пошуках шляхів зближення християнського світу.
Ця мета вцілому добра, це неодноразово засвідчували і московські патріархи, і церковні діячі та й не лише вони, а й представники інших православних Помісних Церков які теж активно брали участь в цій діяльності. Одним з плодів цієї діяльності були т. зв. консенсуси. Про вироблені консенсуси між представниками православних, старокатоликів, англікан та протестантів ми свого часу ще згадаємо. Зберігаючи інтригу скажемо, що дуже вже цікаві, а головне дотепер актуальні деякі висновки що містяться в цих документах.
Чому ж ми повинні розглядати цю діяльність? Щоб показати які кардинальні розбіжності (якщо хочете подвійні стандарти) виявляються між тим що говорили і що робили деякі церковні діячі РПЦ тоді, і що говорять тепер. Для чого це? Для того щоб, вкотре наголошуємо, закликати наших братів по вірі в РПЦ до покаяння перед Богом і перед людьми! Доля їхніх душ нас не може не хвилювати. Адже обман, підтасовування фактів, до чого дехто з них вдається, маніпуляція канонами - ведуть до вічної загибелі. А також для того, щоб люди зрозуміли вагу слів (а може й мотивацію вчинків) підкреслимо - деяких церковників в РПЦ сьогодні.
Теперішній московський патріарх Кіріл (Гундяєв) в основному відомий багатьом тим, що часто приїздить до України, тим що має годинник за …надцять тисяч євро (на що свого часу звертали увагу допитливі журналісти), чи справді президентського рівня охороною (хоча якщо їде до своїх вірян - то навіщо охорона?), тим що пам’ятник св. Володимиру на київській горі назвав пам’ятником Кирилу (що називається - обмовка по Фрейду…) та й може чим ще іншим.

Але він мало відомий нам за своєю попередньою (до паріаршества) діяльністю. В РПЦ не прийнято говорити про це.
Отже, Кіріл (Гундяєв) – в миру Володимир Михайлович Гундяєв свою активну церковну діяльність розпочав під патронатом відомого свого часу діяча екуменічного руху митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима (Ротова). Закономірно що і його протеже – Володя Гундяєв теж розпочав свою кар’єру з активної участі в екуменічному русі. Тобто, наголосимо,- діяльності по зближенню між різними християнськими деномінаціями. До речі жодних сумнівів в щирості цієї діяльності Володі Гундяєва не немає.
Отож у молодому віці для нашого героя «залізний занавіс» чудесним чином впав. І ось 22 річний Володя – студент Ленінградської духовної академії – в червні 1968 р. присутній на IV Асамблеї Всесвітньої Ради Церков (далі ВРЦ, рос. ВСЦ) в Упсалі (Швеція) як учасник молодіжного християнського руху. В середовищі протестантів (як зараз дехто в РПЦ каже «еретіков і сєктантав») молодий Володя не відчував себе чужинцем. На превеликий жаль для сучасних «рєвнітєлєй» канонічності та чистоти віри (в РПЦ) які очікували б чогось надзвичайного від свого теперішнього верховного наставника, а тоді студента духовної академії, молодий Володя не виступив на трибуні серед цих самих «єретіков і сєктантав» з «аблічєнієм» цих згаданих течій, не назвав їх антихристиянами, не заперечив дійсність їхнього хрещення (як це тепер полюбляють робити його неграмотні підлеглі), а цілком миролюбно і головне активно (!) (був навіть обраний членом керівного комітету молодіжної комісії - фактично брав участь в організації усієї роботи ) працював усі 15 днів свого відрядження про що і склав звіт, один з яких надрукований в Журналі Московської Патріархії 1968 №11 с. 54. Де зокрема пише:

«Понятно, что обширный круг вопросов, изучавшихся христианской молодежью в Упсале, при наличии столь широкого представительства (нагадаємо що мова йде про численних представників різних християнських деномінацій в середовищі яких православні були в меншості – авт.) не мог не вызвать вполне естественных различий в мнениях. Однако не смотря на это, сознание единой принадлежности стаду Христову (виділ. авт.) горячее желание внести и свою лепту в дело созидания любви и мира в среде Его последователей и во свем человечестве… способствовали проведению дискуссий».

Як бачимо жодних заяв про те що протестанти – це єретики і сектанти, антицерква, нехристияни… Більше того В. Гундяєв заявляє, про «единую принадлежность к стаду Христову» і православних, і протестантів!!! Попадись він тоді в руки теперішніх своїх послідовників, то ці «рєвнітєлі» зробили б мабуть з ним те що Тузік з грілкою…;-) Пощастило. Не попався.
Завершує свій звіт юний екуменіст Володя так: «дело созидания христианского единства (виділ. авт.) и служения христиан человечеству с пониманием воспринимается сегодня юными последователями Христа» (ЖМП 1968 № 11,с. 55).

Зараз деякі юні і не юні послідовники Кирила (Гундяєва), що всюди де треба і не треба називають себе поборниками чистоти віри, канонів та з невблаганністю прокурора-інквізитора розверзають під ногами інакодумців безодню пекла, і не могли б собі уявити, що їхній кумир збирався свого часу з тими ж таки «єретиками і сектантами» «созідать хрістіанское едінство»!? Воістину, несповідимі шляхи Господні!
Дехто резонно зауважить що В. Гундяєв міг помилятися (що візьмеш зі студента) чи може ще недовчився тоді, молодим, недосвідченим був… Ні, непохитно проявляв наполегливість в досягненні єдинства з тими кого тепер не без йог відома називають єретиками! Це ми побачимо далі.
Ставши монахом і прийнявши священний сан відомий нам Володя Гундяєв - вже тепер архімандрит Кіріл (Гундяєв). В цьому статусі він був 12 вересня 1971 року призначений представником Московського Патріархату при ВРЦ в Женеві де пропрацював до грудня 1974 року. Тобто був направлений на роботу до тих самих «єретіков і сєктантав» як представник від усієї РПЦ – поважна скажемо так посада.

Ну так може тут змужнілий, зодягнений благодаттю священства, досвідчений о. Кіріл в «духовном всєаружії» нарешті таки почав викривати «єретиків» і гнати непокірних? Звичайно що ні! Знову для «рєвнітєлєй» промах. Пропрацювавши пліч опліч з «єретікамі і сєктантамі» у ВРЦ трохи більше трьох років о. Кіріл був призначений на посаду ректора Ленінградської духовної академії і семінарії (далі ЛДА і С). Як бачимо церковне керівництво РПЦ не покарало його за те що не «облічив» протестантів і не вивів їх з мороку невідання, чи хоча б не постращав геєнною чи хоча б малю-ю-юсінькою анафемкою, а дала підвищення за старанну роботу по «созіданію хрістіанского єдінства» з тими кого дехто в РПЦ тепер і християнами навіть не вважає. Що це означає, здогадайтесь самі...
Цей час – період особливо бурхливих контактів РПЦ з неправославним християнським світом. Проходять багатосторонні зустрічі, богословські співбесіди, відбуваються спільні екуменічні молитви з представниками різних християнських течій в яких беруть участь представники вищого та нижчого духовенства РПЦ. Цитуємо (будь ласка, прочитайте уважно):

«И в своей практической деятельности по отношению к инославным братьям наша Церковь руководствуется евангельскими идеалами христианской любви и единства. Поэтому всякий раз в Неделю молитв представители РПЦ встречаются с неправославными братьями-христианами нашего Отечества и вместе с ними совершают экуменические молитвы либо в Москве, в Троице-Сергиевой Лавре, либо в других городах» (ЖМП 1976. №4, с. 61).
Ось вам і ціна заяв - ми не молимося за сектантів чи інославних - які направо і наліво роздають деякі представники РПЦ!...

Шановний о. Кіріл і на новій посаді теж не залишився в стороні цих згаданих вище контактів. Можна сказати власним прикладом долучав учнів і студентів ЛДА і С до екуменічного руху про що згодом ми ще згадаємо. Отже о. Кіріл (Гундяєв) (теперішній московський патріарх) молився з «сєктантамі і єрєтікамі» і, о горе для сучасних «рєвнітєлєй», прямо в їхніх молитовних домах! Ось опис однієї з таких зустрічей:
«29 января 1976 года экуменическая встреча состоялась в молитвенном доме Ленинградской общины Всесоюзного совета евангельских христиан баптистов, представители которой неоднократно участвовали в экуменических молитвах, проходивших в храме Ленинградской духовной академии» Хто ж прибув сюди від православних? Відповідаємо: митрополит Никодим (Ротов), о. Кіріл (Гундяєв) та деякі інші священики рангом нижче. В цілому представницька, поважна делегація. З усього видно що до справи спільної молитви з баптистами православні поставились серйозно. А то б відправили кого не будь - для галочки. А тут сам митрополит з ректором духовного закладу – Кірілом (Гундяєвим) і не тільки!

Тут то «рєвнітєлі» мабуть скажуть: «Такою представницькою делегацією православні прийшли зробити те що не під силу було зробити самому о. Кірілу (Гундяєву) – знищити єретицьке гніздо». Знову помилка! Це тепер українцям морочать голову, прямо як у відомій кінострічці – «ти туда нє хаді, ти сюда хаді, ато снєг башка пападьот савсєм мьортвий будєш»! Тоді майбутній московський патріарх Кіріл не вважав чимось поганим молитися разом з баптистами в їхньому молитовному домі і «тіха внімая гласу учітєля» - митрополита, спокійно слухав що він говорить. І що ж він слухав, а ось що:

«затем после общей молитвы (мається на увазі спільної молитви баптистів і православних, тих самих згаданих вище осіб – прим. Авт.) проникновенное слово сказал высокопреосвященный митрополит Никодим: «…Главным же образом я приветствую вас (тобто баптистів – прим. Авт.) как христианин – христиан, как брат – братьев и сестер». Отакої! Тепер кажуть – секта, єретики, а тоді – християни, браття і сестри!? Якщо єретики – тоді не християни, якщо секта – то чому браття і сестри? Чудо в решеті тай годі!
Мусимо вдатись до пояснень. Загальновідомим є той факт, що стати християнином можна лишень через хрещення (рівноваж водою чи власною кров’ю (останнє у випадку мучеництва). Тому назвати когось християнином ми можемо лише у тому випадку якщо ця людина охрещена в ім’я Святої Тройці. Згаданих тут баптистів вочевидь не хрестив ніхто з православних, вони приймали хрещення по вірі в Святу Тройцю в своїй організації. Православна Церква визнавала і визнає таке хрещення дійсним (див.кн.: Огицкий Д.П.,Максим Козлов, свящ. Православие и западное христианство. Учебное пособие для духовных семинарий и духовных училищ. Московская духовная академия, Изд. «Отчий дом». 1995, С.20-22.). Хоч, правди ради сказати, саму організацію баптистів Церквою не визнає. Тому митрополит нічого незаконного чи антиканонічного, якщо хочете, не сказав коли назвав баптистів християнами.
Зверніть увагу на те як ці слова розходяться зі словами теперішніх самодіяльних «богословів», все «богословствування» яких здається тільки в тому і полягає, щоб з почуттям виконаного обов’язку і може навіть і насолоди самочинно називати когось нехристиянами і «засуджувати» до вічної погибелі…смакуючи своїм спасінням… Що там деяким сільським батюшкам до слів свого ж таки митрополита коли вони себе ставлять навіть вище соборного розуму Церкви? «Церкавь – ета я» - ось їхній девіз…

Та все ж повернімось до згаданої делегації православних, бо вони нас зачекались в баптистському молитовному домі…

Що ж зробив о. Кіріл почувши такі слова з уст митрополита? Може встав і сказав: «Моє терпіння лопнуло. Ви порушили таке то канонічне правило – молилися з сектантами (єретиками, антицерквою, антихристиянами – вибирайте на свій смак, все підійде) ще й назвали їх «християнами і браттями» тому ви самі стали «раскольнікамі і єретікамі» я з вами ніякого спілкування не матиму допоки не покаєтесь»? Не сказав. Може засоромився…?
Зустріч ця, як і десятки їй подібних, закінчилась мирно і спокійно, як належиться християнам:
«Старший пресвитер С. П. Фадюхин (баптистський пастор –прим. Авт.) поблагодарил митрополита Никодима и других представителей РПЦ за участие в экуменической молитве».

Далі буде..

[о.Владимир]

В начале 60-х годов, во время хрущевских гонений на Церковь Христову, безбожные власти руками КГБ принудили РПЦ вступить во Всемирный Совет Церквей – еретическую организацию, основанную масонами с целью создания единой всемирной религии на базе всех лжеучений, сведенных в одну сверх-ересь, которую и возглавит антихрист. И хотя давно уже нет ни самого КГБ, ни внешнего силового принуждения, а количество еретиков, сторонников участия РПЦ в экуменическом движении и ВСЦ ничтожно в сравнении с подавляющим большинством православных, РПЦ никак не удается выйти из еретического сборища. А сами еретики внутри РПЦ до сих пор остаются безнаказанными и продолжают антицерковную деятельность, выдавая свое еретическое мнение за мнение всех православных, действуя как бы от лица всей Русской Церкви.

Казалось бы, проще всего в нашей ситуации собраться православным и соборно осудить ересь, вместе с её последователями, как и повелевают св. каноны Православной Церкви, ведь ересь ясно видна! Но этого-то как раз и оказалось труднее всего добиться. Причин тут несколько. Попробуем разобраться с основными из них.

Первая причина та, что ересь навязывается РПЦ из «верхов», идет

от лже-митрополитов, которые, умалчивая о сути своей деятельности (направленной на модернизацию и уничтожение Св. Православия изнутри), говорят много красивых слов для прикрытия своего вероотступничества.

Между тем, все ими проповедуемое явно противоречит учению Св. Отцов – Учителей Церкви! И потому сведенные воедино измышления еретиков ( и тех, кто вторит им, не понимая сути говоримого ) могут быть определены православными как «богословие предательства» или «иудино благословение».

Не имея основания своей ереси в учении Св. Церкви, еретики, экуменисты, обновленцы начинают говорить о «новом подходе», о «новых решениях в новых условиях», в «духе времени», о «двойственности истолкования» всего и вся, о невозможности в современном мире строить церковный быт по учению Св. Отцов! Ссылки на мир, терпимость, любовь, послушание и смирение – стали излюбленным приемом еретиков. И, увы, орудием диавола против Церкви Христовой!

Ведь еретики вкладывают в эти слова ложный смысл, сами заблуждаясь и сбивая с пути истинного неопытных в духовной жизни, слепо доверившихся им людей.

Всем православным известно, что терпимость, мир, послушание, смирение, любовь сами по себе не самоценны, не самодобродетельны и не самобытнодостаточны! Св. Писание учит нас, что ценна лишь любовь к Богу, проявляющаяся в исполнении Его заповедей. Но такая любовь ревностна и нетерпима к врагам Божиим – диаволу и его лже-пророкам, к лже-учителям и лже-пастырям. Истинная любовь не лобызается с ними, но воинствует против них!

Да, Св. Писание учит, что любовь к ближнему есть главная Заповедь Божия, но такая любовь нетерпима к тем, кто губит душу ближнего пагубными ересями и лжеучениями, к тем, кто как хищные волки, расхищают Христово стадо. Истинная любовь воинствует против сих!

Св. Писание учит, что ценится терпимость недостатков и немощей ближнего, ценится терпение своих немощей и болезней, а также терпение находящих в этой жизни скорбей и бед, терпение их ради Господа, как от Него посылаемых для исцеления души от страстей и пороков! Но такое истинное терпение не терпит попыток искажения диаволом и его последователями – еретиками истин Божественного Учения, посредством коих Господь избавляет людей от всякого греха и погибели и возводит их в Царство Небесное!

Св. Писание учит, что ценно послушание не само по себе, но Богу. А в Боге – отцу, матери, священнослужителям, братии и т.д. Но такое послушание не смиряется ни перед каким чином, ни пред кем бы то ни было, если от него требуют признания чего-либо противного Богоустановленному Вероучению. Не того, чему мы научены, что приняли от Св. Апостолов изначально! Даже если Ангел с Неба приидет и будет требовать признать иное, Истинное Послушание повелевает изречь ему анафему!

Св.Писание учит, что ценно смирение и смиренномудрие, но опять же – не само по себе! Истинное смирение состоит в том, чтобы познавать, добровольно подчиняться и свято хранить Учение Церкви – Учение Самого Господа нашего Иисуса Христа, переданное нам через Св. Апостолов и Св. Отцов – Учителей Церкви, хранить неизменно и благоговейно, вникать в него, жить по нему, просвещаться Духом Святым, преобразуясь в новую тварь. Но никак не в том, чтобы плотским своим умом вносить в это живоносное Учение какие бы то ни было изменения, не имея на то ни призвания от Бога, ни нужды, ни веры Св. Отцов и не живя как они. Истинное смирение не терпит и не признает искажения Догматов Истины, оно отвергает такие попытки как проявление бесовской гордыни, оно воинствует против них!

Также Св.Писание учит, что не всяким миром нужно дорожить, что мир со лжеучениями есть вражда против Правды Божией!

И довольно сказанного, чтобы понять, сколь виновны те священнослужители, которые – хотя и не одобряют ереси экуменизма и обновленчества – но не отстаивают чистоту веры и не призывают других поступать так же. А порой даже запрещают или не благословляют другим бороться с ересью и врагами Божиими – отступниками и еретиками, под предлогом хранения мира, любви, послушания, смирения и т.п..

Таковые, хотя и мнят себя имеющими сии христианские добродетели, на самом деле имеют лишь «послушание не по разуму» (не по учению Святой Соборной и Апостольской Церкви), да гибельную «терпимость» к поруганию своего Владыки и Господа Иисуса Христа и Его Церкви. У таковых напрочь отсуствует любовь к Богу и ближнему. Их смирение есть ни что иное, как неразумие и малодушие! А у иных еще и корысть, (нежелание ссориться с начальником-еретиком, страх потерять карьеру, доходное место и т.п.)

Мир, хранимый ими, есть вражда на Бога! Их сущность – равнодушие к Догматам Благочестия, теплохладность! Их «богословие» есть «богословие иудино» (ведь и Иудины интересы не шли далее содержимого кружки для сбора пожертвований)! Конец этого пути всем известен – предательство Своего Учителя!

Во многом именно благодаря ложному смирению таких теплохладных «миротворцев», до сих пор не удается восстановить единство и мир в Русской Церкви, вывести её из еретически-масонского ВСЦ, других силков «князя века сего, а еретики при этом действуют нагло и безнаказанно.

Многие говорят: будем лишь молиться, и Господь Сам все устроит. Таковым напомню, что Господь не исполняет повеления человека. Он помогает человеку в борьбе со злом, дает ему силы и средства к победе, дает и саму победу, но – лишь в том случае, если и сам человек трудится в поте лица ради того, чего хочет от него Господь. Тот же, кто просит что-либо от Господа, а сам и пальцем не хочет двинуть для достижения просимого – тщетно просит! Царствие Небесное нудится, учит Св. Писание.

Еще хочется напомнить боязливым и сомневающимся: Господь, несмотря на ропот и неверность израильтян, все-таки вывел Свой народ из Египта, но всех отступников погубил! Так будет и ныне, ибо невозможно человеку пребывать «между» Богом и диаволом, решая, куда в данный момент выгоднее примкнуть. Смотрите, не прогадайте! Бог поругаем не бывает. Отказываясь защищать чистоту веры, вы предаете Церковь Христову в руки Его врагов. Подумайте, что вас за это ожидает. Особенно тех, кто принимая священный сан, присягал Ему, обещая свято блюсти каноны и беречь Его стадо от волков.

Архимандрит Никодим, Святогорский монастырь, Пушкинские горы.

Это мнение Церкви по данному вопросу,а выше приводятся греховные похождения раба Божия владыки Кирилла,да еще и в изложении в стиле советской журналистики,такое себе нарочитое "Даеш". Что ж здесь ирония уместна,а вот сурезный подход к такой писанине,выдает в человеке, которые все это цитирует,обычного обывателя ,совка ,что и лоб то перекрестить в недавнем времени ,правильно не мог,а уж ориентироваться в тогдашних реалиях церковной жизни,то тут и вообще берут сомнения.Тут только и остается ,что цитировать старые журналы ,которые ,по крайней мере их официальный раздел,издавался под цензурой КГБ и уж там то могли писать даже о "вечной" дружбе советских народов ,снова таки для усредненного обывателя,далекого от церковной жизни...

[о.Владимир]

[Бабенко Юрій]

О. Володимире, Ви постійно стверджуєте, що У.П.Ц.К.П. неканонічна і т. п. Поясніть нарешті, які саме канони порушено, бажано з посиланнями. Скажу відверто, що до недійсності таінств У.П.Ц.К.П., то ви мене не переконали. Я більше схильний у цьому питанні довіряти праці Владислава Ципіна "К вопросу о границах церкви". Ви ж, всетаки, стверджуєте щось інше ніж фахівець з церковного права протоієрей В.Ципін. Одначе, я вам вдячний за те, що мусив ознайомитись з його працею. А що до окремих діячів, то нерідко саме вони і визначають як вирішувати ті чи інші питання, або як ставитись до тих чи інших проблем. Можна сказати активно впливають на рішення церкви. Оскільки ці діячі, не просто якісь там діячі, а керівники церкви. І ці керівники фактично впроваджують подвійні стандарти, що є неприйнятним і не тільки серед християн. А ось що пише з приводу нашої полеміки мій друг, доречі, людина нецерковна "...зовсім не до сміху, якщо враховувати метафізичні наслідки в тому разі, якщо б Моск. Патріархат був правий. Хочеться спитати їх: "якщо без ліцензійно-московської благодаті українська душа потрапляє у пекло - то скільки мільонів українських душ ви згодні спрямувати до пекла, аби лише не поступитись владою"?

[о.Владимир]

[Бабенко Юрій]

Дякую за інформацію. Постараюсь прочитати. Доречі, вкажіть будь ласка назву праці архієпископа Олександра Драбинко. А що до соборів, то наскільки я знаю, в історії Церкви були і так звані "розбойничьи" собори. Тобто, і рішення собору ще не має повної гарантії істинності. Щодо невизнання світовим православ'ям ієрархії У.П.Ц.К.П. то для мене покищо, це питання скоріше розділеності (дробності) нашого суспільства взагалі і православ'я зокрема. Або, скажемо так, покищо недостатньої ваги У.П.Ц.К.П. в Україні. А в канонічних моментах я ще буду розбиратися. Хоча, читаючи Власовського "Історія Української церкви" можна помітити, що в своїх рішеннях і московські і вселенські патріархи та й інші не надто переймалися канонами коли це їм було потрібно. І угоди порушувалися, зокрема Переяславська.

[о.Владимир]