Вірші діда Василя

[ur4um]

Прочитав я відгук Бабенко Юрій » 12 дек 2016, 23:19 багато з чим згоден, але...
Батько своє життя жив, багато бачив (добра не багато), брата фашисти загнали на чужину - батьки не знали чи живий багато років (після війни), поки листа прислав (як зміг і чому довго не доходили листи, запитайте у
Сталіна ).
А батьку тут, на батьківщині не можливо на завод працювати влаштуватись, бо брат за кордоном, а завод на армію працює (первый отдел)...
Брат втік, поранений, потім партизанив в тих краях (Франція і Бельгія), мав імя "Мішка русский"...
Жити залишився там, побрався з дівчиною що виходила його після поранення... дочка... сімя... життя...



Я стараюсь своїх купюр до віршів не вставляти, а якщо щось не подобається, вирішуєм разом (хоча міняти нічого не хоче, бо не так зрозуміють). Багато слів ми не знаєм, наших, українських (а батько помне, хоча життя і 7 класів не дало закінчити)...
Короче. Думайте як хочете, судіть, а може хваліть, на СВІЙ розсуд...
А я добавив вірш в попередній частині, і ось набрав новий:



В нікуди, стелена дорога
А молимо, якого бога?
Погляньте, хто в вас у керма?
Локша на вухах, із герма.

Землею вашою менжує
Москву він, ворога годує!
В Панаму статки, в Емірати
Синка сховав, у депутати.

Від траншів, ще більше боргів
Не бачим, в себе, ворогів?
Брат, брата, тілом закриваєм
Війна, щодень ми умираєм.

Відкриють візи вам, в Європу
Гермо, в них чистить, мить їм дупи
Посіяно, збирай плоди
Керують вами хто, жиди?

Вас не захистять їх, лже боги!
Платіть, ще більші їм налоги!
За край свій гинемо, брати!
В Раби, з України іти?

Боронять край наш, патріоти
А залишають, ідіоти!
Щоб жила в краю цім, сім’я
Карайте зраду, у руля!

Не ждіть, що зробить злодій далі
На вухах, вже висять медалі
В краю війна, йому – парад
Не бачите, ворожих вад?

За що ми гинемо, брати?
Нам нікуди, з України йти
Не втік щоб кат, у Емірати
Під трибунал катів, карати!









Із-за гори, із-за кручі
Скриплять вози їдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, їдучи:
"Україно, Україно,
Моя рідна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?
Чи ще довго будуть з тебе
Кровавицю пити,
І діточок твоїх рідних
По-московськи вчити?

Твоя слава — у могилі,
А воля — в Сибіру.
Оце ж тобі, моя ненько,
Москалі зробили!
Гукни, мати Україно,
Безталанна вдово!
Може діти на твій голос
Відгукнуться знову!
Може, знову розв'яжуться
Зав'язані руки,
Може, знову дзвенітимуть
Козацькі шаблюки!

Коли ж знову до нас прийдуть
Московські онуки,
То смерть за смерть,
А кров за кров, а муки за муки!
Гукни, мати Україно,
Та тільки скоріше,
Бо чим далі п'ють кров з тебе
Все більше і більше!"

Ну як? Бере за душу? Ще в мене один вірш є, написав його
Сокирко Володимир Іванович, 1951 року народження:



Проводжала мати сина у солдати
Говорила сину напуття слова
Ти повинен, сину, завжди пам'ятати
Що Вкраїна, ненька - матінка твоя

Проводжав і батько сина у солдати
Говорив він сину напуття слова
Ти повинен, сину, землю захищати
Ця земля Вкраїнська - навіки твоя

Проводжала й сестра брата у солдати
Говорила брату напуття слова
Ти повинен, брате, добре пам'ятати
Тут тебе чекає дівчина твоя

Проводжали й друзі хлопця у солдати
Говорили хлопцю напуття слова
Коли ворог гряне, коли важко стане
Ми прийдем поможем, ми ж одна сім'я

І ще його вірш:



Гомоніла Україна
Лугами, полями
Гомоніла Україна
Селами, містами

Треба гетьмана обрати
З козацького роду
Щоб свій розум, силу й волю
Він віддав народу

Щоб любив він Україну
Як вітер калину
Повивав її, голубив
Як матір дитину

Гомоніла Україна
Гомоніти буде
Нема з кого вибирати
Гетьмана не буде

Нема з кого вибирати
Між чоловіками
Може жінка панувати
Буде понад нами

Може їй булаву міцно
У руках тримати
Може їй козацьке військо
До бою скликати

Гомоніла Україна
Біжить луна гаєм
Козаки на Україні
Гетьмана шукають





По середині батько, праворуч брат покійний Сашко, ліворуч Аня і Ірен (Бельгійки),
а попереду праворуч малий Сашко Кукуруза, з Малої Салтанівки...



Відпочиньте, зупиніться
На ікону, помоліться!
Думаю, пишу вірша
Бо щемить мені душа.

Розповім вам, як умію
Бо повчати я, не смію
Покажу, хто ще не баче
Як країна рідна плаче.

Доживаю, термін літ
Зло, скорити хоче світ!
Піднялась, на все рука
Грізна зброя, в дурака!

Україно, рідна хата!
Сидять в Раді, дияволята!
Їм замало, кулі в лоба
Посадіть на «кошик» жлоба!

Що творять паскуди з нами?
Все вивозять в Кіпр, Панаму!
Трима владу, суд в руці
Мають яхти, та двірці!

Стережіться дочко, сину
Нам, навішують локшину
Вам зима, холодна хата
Їм, умножена зарплата!

Зло й брехня, із звідусіль
Людству, кошик!
Там, хліб й сіль!
За тепло, чим заплатити?

Сіль не купиш, хліб, салати
В Раді сяють депутати!
Не натопиш, взимку хати
Пора діду, помирати…

Не спішить, карга з косою
Дід, з розбитою душею.
Ніч не спить, вірші вам пише
Не вмира, тихенько дише…

[ur4um]

Не плете дід кошики
Не кує плуг, рало
В’яже слова в віршики
Щоб, за душу брало.

Нищать моря, ліси, ріки
Вимирають, наші села
Дума моя, дарована
В словах, не весела.

Вогнем палять святу землю
Нищать люд, вбивають
Поливають землю кров’ю
Трупами, вдобряють.

Лани твої, Україно
Пшеницю родили
Нині пусті, голі села
Цвинтарі й могили.

Мовчки дивитесь німії!
Досить зло терпіти!
Накажіте кляту зраду!
Гинуть батьки, діти!

Малі сироти лишились
Та старці, каліки
Україно, рідна мати
Горюєш од віку…





Вже 12 те, субота, місяць листопад
Зима снігу навалила, йдемо на парад!
Згуртувалася Громада, люта йде зима
За тепло як заплатимо, то на хліб, нема!
Божевільна, хижа влада, зборище огид!
Старих батьків обдирають, чи є у них стид?
Свої статки у офшори, маєтки й кораблі
А громада зубожіла, діточки малі!
Просипайтесь врешті люди, ви є простаки
В Польщу й Ізраїль їдете, ви вже батраки!
Крим загарбала Росія, у вогні Донбас
До Європи віз не дали, знову дурять вас!
Рошенівські шоколади, пливуть до Кремля
Хто є ворог України? Видно все здаля!
Хижа влада в Україні, бреше та краде
Яблуко між них хто кине, в жида попаде!
На Майдані клявсь Громаді, «кулю мені в лоб»
Затягнув петлю народу, з Гройсманом удвох!
На подвір’ї завірюха, лиха йде зима
Свої статки як підняли? А людям, НЕМА!
І люстрацій їм не буде! В рекламах «ОВЕЙ»!
Повтікають за кордон всі, з таємних дверей!

[ur4um]

Невільно, матуся згадала
Ті зустрічі, ті почуття
Серденько у грудях, зжалось
Невільно скотилась сльоза.

Тримаючи рідного сина
Та тулить, з жалю до грудей
Відчула сльозу цю й дитина
Бо горе, не сховать від людей

Не сховати цю тяжку розлуку
Цей біль і відчуло дитя!
Лишаючись жить сиротою
Дитя, пробудила сльоза!

Матуся, чуття ці відчула
Тепліш, пригорта до грудей
Лишився батьківської ласки
Малий сирота, між людей

Одвік, Україна кохає
В серцях, почуття козака
Він тілом й душею захищає
Матусі то, гріє сльоза!

Шанують свою батьківщину
Сирітки, малі ще пока козаки
Земля, повік мати, й дитині
Це чують, ще кришки, малі!

Сльозинку матусі, малеча
В душі відчува, а за зле
Земля, вся природа вже плаче
Все це, розуміє й мале!

Хоч рідко, Земля катів учить
Курорти, маєтки лома
З морів, підніма в піднебесся
Усе відбере, в океан!







Дує вітер, дощ із снігом
Лице опікає
Землю поє вологою
З гаєм розмовляє.

Під горою, гай темніє
Низом, річка в’ється
Доля в тебе Україно
З тебе, вік сміється.

Степи твої, снігом вкриті
Родючії ниви
Україно земле, мати
Що, з тебе зробили?

Україно, рідний краю
Працьовитий люде
Ошукали вас, назавжди
Пархаті Іуди.

Не можете ви, з громади
Гетьмана обрати
Полонила, всих вас зрада
Плаче земля, мати.

Розбудова в Україні
Цвинтарі, каплиці
Черновецький, допродує
Землі, у Столиці.

Пан Ющенко, вихваляє
Бджоли і корову
Історію згадує
Голодомор, розмову.

А Бандері, він посмертно
Присвоїв героя
Лише мовчить, що в Фашистів
Билась, їхня зброя!

В комуніста, Симоненка
Летить з розмов, слина
Не було в нас, голодомору
Не мерла людина.

Йосип Сталін, та Косіор
У ті, тяжкі днини
Забирали в Україні
Зерна, з рук дитини!!!

В Ізраїлі, не признали
Також, голодомору
В тридцять третім, Каганович
Морив, без розбору!!!

Всюди жиди, й комуністи
Й нині, їхня влада
Корупція в Україні
Геноцид і зрада!!!

Стогне земля, в Україні
Бізнес, утворили
Вже, тисячу деруть, в руки
Щоб, могилу рили!

Місяць лютий, кінчається
Мряка, сніги тануть
Світ сонечка, не проб’ється
Гинуть люди, в’януть!

Януковича, в гетьмани
Брехнею обрали
Щоб і далі, в Україні
Жиди панували.

Пише віршом, дід старенький
Що земля говоре!
Беріть люди, розум в руки
Бо жде, внуків горе!






У небі, сиві хмари й морок
Дощі, тумани криють світ,
В житті людей, брехня, обмани
Морочать чесний люд, до сліз.

Задуже - надто вкоренилась,
Брехня та злоба між людей,
За правду битись притомилась,
Громада праведних людей.

Болить людськеє серце дуже
В душах засіли брехня, обан.
Навічно правду полонили,
Покрило все, в густий туман.

В єдиній, крихітній надії,
В людській душі, і в серці є,
До господа, прохання й мрії,
Спасіння, лиш Господь дає!

Господня сила, з неба сяє,
На всю вселену, на весь світ!
Усим молитись людям треба,
Та в Бога вірити, як слід!

[ur4um]

З портретів очі, дивляться на нас
Небесної сотні, павших цих героїв
І, погляд вбитих воїв за Донбас
В віках вам жить, України герої!

Ви полягли за землю, за сім’ю
За Україну, матінку свою
За право, гідно жити на землі
Не чуть вам пісні, Співу солов’їв.

Не позабуть вас, кожного ім’я
Вклоняється вам, України вся сім’я
Ви – прапор гідності, онукам і синам
Героям слава, слава, слава Вам!!!

За упокой, убієнних воїв...






Живеш у світі, за все дбаєш
Себе у думах, словом караєш
Без слова, правди не пізнати
Себе примусив, сам карати!

Приємно всим, як словом гладиш
А проти шерсті, глянь й нагадив!
Всі, прочитавши посміються
Від правди люди, сльози льються!

Я в думах своїх, в правду вірю
Голову суну, в пащу звірю
Як, для бандитів, рабом жити?
Ти змушен, душу положити.

Віддаси душу, ляжеш й тілом
Хисти свій край, і душі сміло!
Громаді, правду сповіщати
Життя за правду, поміняти!

З злодіями, нам тяжко жити
Комусь потрібно, люд боронити
В життя, хоч напрямок покажеш
А сам, в могилу тілом ляжеш!






Пока росло, дитя мале
Дитям ми тішилися, грались
Не думали, як в світі жить
Ми грішні, Бога не боялись
Так завжди, люди йдуть у світ
В життя, вперед, не бачать бід
Живуть, хто в златі, хто у злиднях
Всі розумнішають, зростають
У думах, рідних проклинають
А правду зважить, то дарма!
Батьків, не зтверджена вина
Всі грішні, чимсь, а помилились?
Жили і предки, життю вчились
Жили, лже Господу молились
Всі, пил землі, і без сумлінь
У думах лиш, літа їх тінь!
У думах, все перед очима
У думах все, бачить людина
Живучи, не вір ти в лже науки
Світ у грязі, досить вже муки!
Живіть дитям, то є ваш Рай!
Зроставши, лихо все пізнай
Всім тяжко жить, пустий карман
А в керівництві, грабіж й обман!
В ВерхЗраді, сидять ненажори
Людей грабують, все в офшори!
Вся грязь земна, всі - Королі!
Пора їх всих, гнать із землі!
Не візьмуть грішних в небеса
У бруді всі, це істина, не чудеса.

[ur4um]

З приходом теплої весни
Жінкам в дарунок, кольорові сни.
Єдине свято, лиш раз на рік
Забрав в них дурень, чоловік.
Стира, краси жіночу суть
Цим вони зло, людям несуть.
Не снятись вже, кольоровим снам
Зробили зло всим людям, нам.
Жіноча врода, і краса
Хай вічно квітне по весні!
Приємно всим чоловікам
Приємно й діду це, мені!






Знову, Весна прийшла!
Розтанули сніги,
Багнюка навкруги.
Дрібненький дощик
Моросить з Небес,
Теплом в лице
Нам диха вітерець.
Проснулась вже земля
Турботи всим несе
Вода із пагорбів
Зтіка, в долини рік.
Руйнує повінь береги
Сніг, паводком утік.
Оживає й гай поруч ріки
Веселий птахів спів
Розмови, регіт дітвори
Весняної пори.
Ім’я жіночеє, Весна!
Вона їм квіти принесла,
Раз в рік лише, свято завжди
Скасовують жиди.
Травмують теплі почуття,
Жіночу, всю красу
Шанує свято це, весь світ
Пробудження від сну!
Вітає дід жінок зі святом,
Шанує й любить їх!






Україно, в нас нема Сибіру,
Озера Ладоги, для калік.
Серця добрі, нам дарили Боги
Муки терпим, від Росії вік.

Йде війна, мужньо гинуть вої
Допомоги нам, від кого ждать?
Нам потрібно, нищить їх конвої
То, не буде чим їм, воювать.

Досить ждати, траншів до офшорів
З депутатів, на війну синів!
Вішати медалі, мертвим, годі!
Керувати країною, не вмів?

В годівниць бійців, забрати свято?
В рік єдину, радість для матусь
Хто, під градом куль, катюш снарядів
Захищає Україну, в цю війну?

Сиротілі, щодень дітки
Україна тоне, у лайні
Собі вгору, підняли зарплати
Багатіти досить, від війни!

Зрадники кермові України
До кремля вам, не сховать сліди!
Геть з України, ворогів народу!
Досить, богатіти від війни!

Поверніть жінкам єдине свято
Жінка є Земля, і є Весна!
Розуму бракує, всим вам катам
Вже від сну, проснулася земля!

А Земля, під небом, для всих мати
Розуміння майте, чудаки
Годівницю, треба шанувати
Керівні в країні хижаки!




************
Згадали знову, думи мої
Дороги в ріднеє село,
Cтежини кручені, й калюжі.
Стрункі берізки,
Hа землю віти опустили.
Напроти, верби кучеряві
Їх подруги.
Зелені ниви навкруги,
Їх ділять лісосмуги.
На пагорбі в ряди,високії тополі
До низу гай із липами, дубами
Кущі горішини і глоду.
Під гаєм, річка простяглась
Сховалась в верболозах,
Зелені в травах береги,
Плакучі верби у сльозах.
Кущі калини,
Розлохмачені вітрами.
Все це Україна!
Дарує людям рай,
То будьмо їй синами!

.


*******
Укрепи в мені мій Боже, дві мети
З вірой в серці, все життя своє пройти
Захисти мене і рід своїм крилом
До землі, до ніг вклоняюсь я чолом.

Щоб вселеної, голубая височінь
Не творила на шляху життєвім, тінь
Промінь сонця освітив життєвий путь
Вік молитву у житті цім, не збудь.

Укрепи в мені Всевишній, дві мети
У молитвах до кінця, свій хрест нести
Дай дожити, до кінця свого життя
Та гріхи життя, не ніс я, в майбуття

Щоб молитву цю, весь рід мій міг пізнать
Щоб впізнали всю господню благодать
Щоб залишити прозорий, життя слід
На завжди в душі, не було щоб обід.

Прикривай мій Боже, рід своїм крилом
Щоб світили з неба зорі, над чолом
А молитва ця, злетіла в небеса
Утвори, святий мій Боже, чудеса!

Забери із серденька мого, печаль
Щоб прожитого життя було не жаль
В душі радість залиши, землі й небес красу
А молитву, до кінця життя я понесу!

[ur4um]

Президенти царювали
Всім, створили горе.
Обікрали, Україну
Поховались в нори.

Перший злодій, комуніст
Продав флот і зброю
Має нишком, пістолет
Совість, непокоїть!

Другий, лізе в Білорусь
Війну, зупинити
Та, Гонгадзе голова
Мучить, вік дожити!

Все розпродали, царьки
Злодіюги, рижі.
Всю індустрію, зятьку
Дарував, безстижий!

Третій злодій, то банкір
Поправляв рукава.
Усе зморшки розправляв
З народом, лукавив.

Мав корівку у селі
Гули роєм бджоли
Мед, в Європі продавав
А ми, босі й голі!

Все, підніжки підставляв
Прем’єрові, Юлі
Януковичу країну здав
Нам лишивши, дулі!

Янукович, царював!
У златі, купався!
Севастополь і Крим здав
Сам, в Москві сховався!

Усі, зрадники царьки
На нас, збагатіли!
Тихо в норах всі сидять
Немов, поніміли.

П’ятий, Петя у нас Цар
Також злодій хижий.
Жадний, любе багатіти
Це, в його престижі!

В Україні, йде війна
Людей вбитих, гори
Вони, банки викупляють
Й ховають, в офшори.

Безсоромно розкрадають
Всим, у очі глядя.
А країною хто керує?
З закордону, дядя?

Гинуть воїни щодня
Сиротіють, діти.
А царькам, під час війни
Легше, багатіти!

Правду, слухати не хочуть
Вона ж їх, зо бідить
Багатіють, на смертях
Кров крізь зуби, цідять.

Розікрали, рідний край
Себе ж, не карати?
Липнуть усі, до землі
Землю ще, продати!

За електрику, й за газ
Деруть з нас, налоги
Боженько їх, не карає
Тягнуть все, в берлоги!

Прокидайтеся, не спіть
Дідусь, діло каже!
Пора нелюдів карати
Хиже плем’я, враже.

Надра, фабрики й заводи
У людей, покрали!
Щоб грабоване, злодюги
В рідний край, вертали!

Повертайте все, назад
Що забрали, вчора!
Досить хижим багатіть
Ховатись в офшорах!

Хто здає нас до Москви,
Тих в тюрму, в кайданки.
Досить вішати лапшу!
Людям, на сніданки!

Всіх, від жиру роздуло
Ледь тримає, шкура.
В кулуарах, лицяються
Нишком, балагурять.

Досить красти, та брехати
Сьогодні, за вчора
Поверніть, усе що вкрали
Сховали, в офшорах!

Всіх царьків, що торгували
Витягніть, з берлоги!
За електрику, й за газ
Відніміть, «налоги»!

А земля! На торги? Ні!
То ж, вся Україна!
Не нажерлись, хижаки!
Велика, РУЇНА!

[ur4um]

Здавив за горло, в податях Іуда
Сам, багатієш злодій, в час війни
Клявсь на Майдані, «кулю мені в лоба»
Мільярди, в України вкрадені, верни!
Із Коломойським знюхалися, круки?
Втягнув ти Україну, у лайно
Громада зубожіла, терпить муки
Ти клявсь? Отримаєш!
І Гройсман заодно, отримаєте все!
Що заробили, кати!
Земля свята, не прийме вас!
Медалі звикли, вбитим лиш чіпляти.
Земля в крові, то Мати Україна
Скалічена, без щастя й талану
Від зради терпить, кров, біду й війну!
Вмираючи, а будем захищати
Удови йдуть під кулі, на війну
Зігріть наших бійців, нагодувати.
А ви? Вся зрада – з голови!






Вставай кобзарю, досить в землі спати
З країни, багачів ти мусиш гнати
Закрили віллами, простори до Дніпра.
Лиш в телевізорі з екранів, мов сичі
Обрюзглі лиця бачиш, днем й в ночі.

Вставай кобзарю, словом поділися
До чого, в Україні дожилися
Дніпра водицею, не скропиш ти лице
Від моря Чорного, і до гір Карпат
Лісів й степів, тобі вже не пізнать.

Шевченка слово, світ весь береже
Це слово, правду людства стереже
Терзають землю, України рай
Озвірілі нелюди, Іудині сини
В крові й кістках, засіяні лани.

Від горя, сльози висохли, не йдуть дощі
Смертями косить, зброя хижака
Весь світ схопила, хижа та рука
А, вовча зграя, рідний край гризе
Яценюки, Азарови, Кучми в землі Плющі.

А Петя царь, їм помагає днем й вночі
В Москві у Путіна, заводи збудував
І землі України, вже продав!
В оренду, іноземцям, по шматку
Хай люди знають правду, хоч й гидку!

То просипайсь, кобзарю, дай нам знак
Поправ мене, що мовлю я не так?
Я вузів не кінчав, простий кріпак
Хай слово в серце колить їх, і в бік
Пока, цар Петя сам, до Путіна не втік!

[ur4um]

Прийшла рано весна
Розквітли абрикоси
В молодих ще матусь
Побіліли вже коси.

То фашисти з Кремля
Нам війну нав’язали
Убивають мужів
І синів калік, маєм.

Прийшла рано весна
Та бува ще й морози
І садам є біда
Є каліки, і сльози.

Стогне плідна земля
Від снарядів трясеться
Ірод, Путін в Кремлі
Нерозумний, сміється!

Замахнувся на світ
Мирний люд, убиває
Іуда, править в Кремлі
Мам, діток убиває.

Прийшла рано весна
Зайшло сонце, за хмару
Дують, дужі вітри
Й матусі без пари.

Де хатина була
Вітром дме, попелище
Ждуть малі татуся
Пита в мам, чи живий ще?

Прийшла рано весна
Чути плач, на могилі
Вже тюльпани цвітуть
Спочивають там, милі.

Пригорта до грудей
Діток, сивая мати
Кожен день звістку жде
Чи живі ще, солдати?

Україно, земля!
В керівництві вся зрада
У відпустку спішить
Вся Верховная з Рада!

Кулуари пусті
Залишили безстижі
Лишивсь цар, Петя пан
Що Москві, нишком лиже.

Прийшла рано весна
Цвіт зліта, від морозу
В посивілих матусь
Не просохли ще, сльози.

[ur4um]

Час пливе, як вода в річці... Батько старіє, але сам себе обходить, пере, город обробляє, їсти наваре, ще й допомогає кому що зможе. Нам би так. Поживем - побачим, (як Бог дасть)...



Кінчається ніч, йде світанок
У небі вже, ранку зоря
З за обрію, ждеш сходу сонця
Ще в серці надія, жива?

Надія і дума, то сестри
Тебе, супроводжують в світ
Міцніш, за надію тримайся
За злеє, і думати не слід.

Живе, зеленіє травинка
Тримай її ніжно, держись!
Зірвеш, то загубиш надію
Тримайсь найніжніше, й молись!

Господнім, невидимим силам
Любов свого серця, віддай
Теплом тим, зігрій свою душу
Ніжніше, за надію тримайсь!

Без коріння, надія вмирає
Під серцем, і думи поснуть
Твої почуття, то дар божий
Всю ніжність, в житті нам дають!

Надія, твій Ангел хранитель
З небес тобі, світить зоря
Живи, у любові із ближнім
Це шлях, до твого вівтаря!



Без політики, без війни, і актуально, завжди до часу.



В слово з думи, даруєш життя
В кожне слово, ти вклав почуття
У вірші, ти римуєш слова
З слів, картина в цю мить ожива.

Розпізнай, ти діждався пори
Розквітають слова, в кольори
В різні барви окрасили твір
У життя твоїх слів, твердо вір!

Сумніватись в їх силу, не слід
Слова в фарби, прикрашують світ
Оживляють, в серцях почуття
Славлять тих, хто дарив їм життя!

В слові блискавка, грім і вогонь
Даруй волю словам, не боронь
З слів картина летить, в без меж даль
Сповістять, за добро й за печаль.

Не сумуй що старенький вже дід
За живих знай, більш думати слід
Слова вільні, полинуть у світ
Людям правду, повідати слід!

[ur4um]

У діда, баба командир
Пере, прасує його мундир
В холодні зими, як завжди
Застерігає, від біди.
Піддінь штанці спортивні, діду
Дає пораду, коли десь їду
Дідусь спортивну мав сноровку
Бувало, їздив в командировку.
В буфеті з’їв, пару котлет
Та, потягло у туалет!
Присів швиденько, і надувся
А за спортивки, дід забувся…
Створилось, лихо у кінці
Трима дідусь штани, в руці
Зняв верхні, поки ще чисті
Спортивки повні, аж повисли.
До туалету, черга грюка
А з нього йдуть, цікаві звуки…
“Коли приїду, будеш знати
Ось я тобі замерзну, кляту!”
То знай зі слів, потіха є
Що з’їв, тримай!
Воно, твоє!





Завжди буває таке з нами
Живеш, ділишся із братами
Своїми думами, словами
Цим, нищиш зло між ворогами.

Ворожа, люта, хижа прить
Словами злими, насолить
Вести політику, дволику
Сусіда збити з пантелику.

Завжди, ворожа хижа дума
Творити зло, звести до глуму
Примусить, ворога боятись
З сусіда, підло насміятись.

Та проти цього злого яду
Словами, всім даю пораду
Твори як більше, в словах сміху
Жартуючи, дари потіху.

У просто – люду, завжди знають
Клинки – клинками вибивають
То завше помни, на потіху
В слова вкладай, побільше сміху.





Щодня луна, гучна реклама
Щоб, всіх злодіїв захистить
Від злих, прозорих люстрацій
Як з хижаками тоді, жить?
А злодій хто?
Брехун, чиновник, суддя
Чи навіть, прокурор?
Він нині, ворог для країни
Сховав всі статки до офшор!
Не слід, злодіїв захищати
Злодюг усіх, швидко за грати!
Так справедливо буде, і овей!





Степами, болотами
Гинуть бійці ротами
Нищить українців
Московська орда.

Міста, що будовані
Ворогом зруйновані
В селах, хати спалені
Знищені сади.

Села, погорілії
Дітки, сиротілії
Сліз бракує плакати
В матінки, вдови.

Пари, лиш повінчані
Мужі, покалічені
Сліз бракує плакати
Як, зростить дитя?

Лихо на вік, батечку
Без рук, без ноги
Лице, все скалічене
Гореньком, повінчаним.

Легше, помирати нам
Бракує снаги
Жити як, о горенько?
Тяжка, наша доленька.

Керівним, паради лиш
Вигляда, з-за штор!
А те, що украли в нас
Ховають в офшор!

В златі та кришталі
Вішають, медалі
З війни, багатіють
Дурить народ вміють.

Тяжка життя, драма
Для них, Кіпр й Панама
Що нам, ждати далі?
На цвинтар, КОЛИ?